Останнім часом багато негативних висловів звучить на адресу законодавчих новел і підзаконних експромтів, що стосуються транспортних засобів і їхніх власників. Спочатку були нововведення щодо посилення відповідальності за порушення правил дорожнього руху, які, треба відзначити, наші співвітчизники прийняли належним чином. А далі як прорвало, немов законодавці та КМУ вирішили відігратися на автовласниках за всі незгоди в державі й діри в бюджеті. До високих штрафів додалися тимчасові реєстраційні талони та непомірні податки з власників транспортних засобів. Завдяки мужності й самовідданості вітчизняних автоаматорів, одне з двох останніх питань довелося відмінити, а друге переглянути на законодавчому рівні. Але це далеко не повний перелік існуючих проблем, які не врегульовані чинним законодавством і не вписуються в правову концепцію держави.
У практичній діяльності виникає немало питань, пов'язаних з передачею транспортних засобів у користування іншим особам. Така популярна серед населення модель, як передача транспортного засобу за довіреністю, тягне за собою неврегульоване чинним законодавством коло питань і правову плутанину. Надавши іншій особі транспортний засіб на будь-якій правовій підставі, за винятком договору купівлі-продажу, власник, як і раніше, несе відповідальність за предмет власності. Добре, коли автомобіль застрахований і весь тягар відшкодування шкоди лягає на страхову компанію, а якщо ні?
На законодавчому рівні передбачено, що передача транспортного засобу може здійснюватися на підставі багатьох документів, що мають різну форму (нотаріальних, документів ДАІ (відмітка в техпаспорті), ін.). Тим більше що в чинному законодавстві взагалі не розроблена тема співвідношення понять «користування», «експлуатація» і «управління» стосовно транспортних засобів. Немає ясності в питаннях об'єму прав і обов'язків у разі потреби відшкодування шкоди, заподіяної з вини водія третім особам.
Отже, поважаний читач, необхідно почати з питання тотожності понять управління, користування й експлуатації транспортного засобу. Питання це актуальне і неоднозначний, тим більше, як вже відзначалось, чіткого визначення цих понять у чинному законодавстві немає.
У загальноприйнятому розумінні управління транспортним засобом – це безпосередня дія фізичної особи на цей транспортний засіб з метою встановлення або зміни в даний момент швидкості та напрямку руху.
Експлуатація транспортного засобу – це комплекс заходів, спрямованих на забезпечення можливості виконання транспортних функцій цього транспортного засобу, у тому числі визначення часу та маршрутів руху, забезпечення зберігання, технічного обслуговування та ремонту, підбір осіб, що керують транспортним засобом, тощо.
Користування транспортним засобом – це безпосереднє використовування у своїх інтересах транспортної функції цього засобу.
Разом з тим для фізичної особи можливість користування транспортним засобом особисто (через право власності або іншого договору) нерозривно пов'язана з можливістю управління цим транспортним засобом, оскільки зобов'язати її передавати управління іншій особі ніхто не може, і жоден законодавчий акт цього не передбачає. Хоча й не позбавляє її цього права.
Виходячи з вищенаведеного, управління, експлуатація та користування транспортним засобом можуть здійснюватися як однією і тією ж особою, так і різними особами (як власниками транспортного засобу, так і іншими). Як правило, або всі, або частина цих дій здійснюються однією особою. Проте цілком можливо уявити ситуацію, коли власник транспортного засобу передає його в експлуатацію іншій особі, яка, своєю чергою, передала управління іншому водію і надає транспортний засіб з водієм в користування третій особі. Це одна з найпоширеніших комбінацій експлуатації транспортного засобу, проте існують й інші варіанти, наприклад, довіреність.
Найпоширенішим випадком передачі транспортного засобу іншій особі у вітчизняній практиці є довіреність. Відповідно до ст. 244 ЦК представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Представництво за довіреністю може ґрунтуватися на акті органу юридичної особи. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють
... Читать дальше »
Проблема рейдерства возникла не сегодня и не сейчас. После "кровавого воскресенья" 9 января 1905 года в Петербурге, по Украине прокатились сотни забастовок и крестьянские бунты, охватившие 64 уезда из 94-х. Захватывалась и уничтожалась помещичья собственность по всей Украине, вспыхнуло более полутора тысяч бунтов на селе. Такие «рейдерские» атаки происходило у нас, вплоть до «экспроприации» экспроприаторов и давлению на "буржуазный" элемент в пользу "пролетариата". Так что опыт развития, становления и процветания рейдерства, как явления, у нас достаточно велик и обширен. Вот только предпринимаемые меры противостояния недружественным захватам и поглощениям, не столь четко определены действующим законодательством. Слово «рейдер» из лексикона экономистов успешно перекочевало в словарь обывателей и стало общеупотребляемым ругательством, а заказные убийства крупных собственников и успешных банкиров, стали обыденным явлением в экстренных выпусках информационных агентств. Ситуация в стране напоминает мутное время поздней перестройки. Тема корпоративных войн и недружественных захватов вообще характерна для стран с переходной экономикой, где при минимально затраченных усилиях, есть возможность мгновенно стать собственником хозяйственного общества, либо же за бесценок приватизировать стратегическое предприятие, или (при наличии нужных связей), даже целую отрасль. Но, как и каждое явление, проблема рейдерства имеет свои предпосылки. В государствах с такой экономикой. как наша, условия для рейдерства создаются в тот момент, когда субъект хозяйственной деятельности приватизируется незаконным путём. Сомнительная предыстория приватизации объекта, когда предприятия, с разорванными технологическими и экономическими связями, насильно бросили в рынок, придав им форму акционерных обществ, при полном отсутствии рыночной инфраструктуры, что породило в свою очередь, наличие недовольных миноритарных акционеров – все эти разрозненные звенья логически выстраиваются в цепочку предпосылок захватов чужой собственности. По мнению автора - это практически весь необходимый набор условий, необходимых для успешного рейдерского захвата. Рейдер не может осуществить захват объекта, если его корпоративная история безупречна и нет ни малейшего повода для судебного иска. Рейдер также не сможет атаковать хозяйственное общество, перекупая акции у миноритарных акционеров, если его собственники консолидировали 80-100% акций. Наличие корпоративного спора- вот то, что нужно умелому рейдеру, для воплощения своих амбициозных планов захвата. Попытки профессиональной борьбы с недружественными захватами и поглощениями предприятий в Украине делаются только в последние год-два. Захват собственности может осуществляться по-разному. Существует несколько видов рейдерских операций, и далеко не всегда они могут принимать формы вооруженного конфликта. Главное, что отличает такие операции – они осуществляются против воли собственника, работников предприятия или компании, причем целью в большинстве случаев является захват чужой собственности или имущества без надлежащей оплаты за него. Проще говоря – рейдеры тратят минимум средств на подкуп судей, исполнительной службы и охранных структур для того, чтобы заставить собственника отдать предприятие или же продать его за бесценок. Важно понимать, что для рейдера все равно, кто является собственником предприятия – украинская компания, зарубежная или же государство. Но вот методы захвата бывают разные. По своему понятию, незаконность захвата означает существование закона, которому этот захват противоречит. Следовательно, как и любое другое незаконное действие, незаконный захват предлагает государству только один вариант поведения. Государственные органы должны применить закон, то есть доказать незаконность действий, либо прекратить незаконные действия и в конечном счёте, восстановить нарушенные права пострадавших лиц. Ещё раз повторюсь, уважаемый читатель, но все вышеупомянутые рейдерские захваты, а также недружественные поглощения одной компании другой, становится возможным благодаря пробелам в законодательстве, способствующим возникновению правового беспредела и загоняющего миноритарного акционера в «бесправовой» тупик. И хотя наше действующее законодательство также несовершенно, как и законодательства других стран, тем не менее, определенные меры защиты от рейдерских захватов в арсенале отечественных политиков, все же имеются. Закон Украины «О внесении изменений в некоторые законод
... Читать дальше »
