В последнее время граждан, имеющих хоть самую номинальную работу, очень волнует вопрос сохранения трудовых отношений с работодателем. Да и неудивительно — в условиях финансового кризиса остаться без работы — это трагедия, влекущая за собой непредсказуемые последствия как для самого работника, так и для членов его семьи. 
В правоприменительной практике, регулирующей трудовые отношения между наемным работником и собственником предприятия, существует строго исчерпывающий перечень общих оснований расторжения трудового договора по инициативе собственника или уполномоченного им органа, которые прописаны в ст.40 Кодекса законов о труде, а именно: 
- изменения в организации производства и труда, в том числе ликвидация, реорганизация (банкротство) или перепрофилирование предприятия, учреждения, организации, сокращение численности или штата работников;
- обнаружившегося несоответствия работника занимаемой должности или выполняемой работе вследствие недостаточной квалификации или состояния здоровья, препятствующих продолжению данной работы, а также отмене допуска к государственной тайне, если исполнение возложенных на него обязанностей требует доступа к государственной тайне;
- систематическое невыполнение работником без уважительных причин обязанностей, возложенных на него трудовым договором или правилами внутреннего трудового распорядка, если к работнику ранее применялись меры дисциплинарного или общественного взыскания;
- прогул (в том числе отсутствие на работе более трех часов в течение рабочего дня) без уважительных причин;
- неявка на работу в течение более четырех месяцев подряд вследствие временной нетрудоспособности, не считая отпуска по беременности и родам, если законодательством не установлен более длительный срок сохранения места работы (должности) при определенном заболевании. За работниками, утратившими трудоспособность в связи с трудовым увечьем или профессиональным заболеванием, место работы (должность) сохраняется до восстановления трудоспособности или установления инвалидности;
- восстановление на работе работника, ранее выполнявшего эту работу;
- появление на работе в нетрезвом состоянии, в состоянии наркотического или токсического опьянения;
- совершение по месту работы хищения (в том числе мелкого) имущества собственника, установленного вступившим в законную силу приговором или постановлением органа, в компетенцию которого входит наложение административного взыскания или применение мер общественного воздействия. 
Преимущественное право на оставление на работе при увольнении работников в связи с изменениями в организации производства и труда, ликвидации, реорганизации, банкротства или перепрофилирования предприятия в соответствии со ст.42 КЗоТ предоставляется работникам с более высокой квалификацией и производительностью труда. При равных условиях производительности труда и квалификации предпочтение в оставлении на работе отдается:
- семейным — при наличии двух и более иждивенцев;
- лицам, в семье которых нет других работников с самостоятельным заработком;
- работникам с продолжительным беспрерывным стажем работы на данном предприятии, в учреждении, организации;
- работникам, обучающимся в высших и средних специальных учебных заведениях без отрыва от производства;
- участникам боевых действий, инвалидам войны и лицам, на которых распространяется действие Закона «О статусе ветеранов войны, гарантиях их социальной защиты»;
- авторам изобретений, полезных моделей, промышленных образцов и рационализаторских предложений;
- работникам, получившим на этом предприятии, в учреждении, организации трудовое увечье или профессиональное заболевание;
- лицам из числа депортированных из Украины в течение пяти лет со времени возвращения на постоянное место жительства в Украину;
- работникам из числа бывших военнослужащих срочной службы и лиц, проходивших альтернативную (невоенную) службу, — в течение двух лет со дня увольнения их со службы.
Существуют четкие и довольно жесткие требования относительно порядка увольнения, которые должен соблюдать каждый работодатель.
Во-первых, увольнение работника, кроме случая ликвидации предприятия, может быть осуществлено только по предварительному согласию выборного органа (профсоюзного представителя) первичной профсоюзной организации, членом которой является работник. Выборный орган первичной профсоюзной организации рассматривает в пятнадцатидневный срок обоснованное письменное представление работодателя о расторжении трудо ... Читать дальше »

У ч. 4 ст. 12 Цивільного кодексу України (далі – ЦК), законодавець вказав, що особа може за відплатним або безвідплатним договором передати своє майнове право іншій особі, крім випадків, встановлених законом. Так, відповідно до зазначеної норми допускається не тільки відмова від майнового права, але й передача його іншій особі. Ззовні така передача також може нагадувати відмову від права, як у випадках дарування. Однак відмінність полягає в тому, що відмова від права, не передбачає правонаступництва й право, як таке, припиняє своє існування. У разі передачі майнового права воно зберігається, лише змінюється суб’єкт, що має таке право. Відбувається перехід прав, а також обов’язків від однієї особи до іншої. Аналізуючи чинні норми сучасного ЦК, можно відзначити, що законодавець трохи непослідовно визначає термін «майнові права» і його співвідношення із правами речовими і правами вимоги. З одного боку, за винятком особистих немайнових прав, всі цивільні права мають характер прав майнових. Виходячи зі змісту наведеної вище ч. 4 ст. 12 ЦК, термін «майнове право» стосується операцій, які прямо або побічно пов’язані з майном, здатні задовольнити майнові потреби особи. Але в ЦК України є інші норми, де термін «майнове право» має більш вузький, обмежувальний характер. Стаття 177 ЦК України має таке формулювання: «Об’єктами цивільних прав є речі, зокрема гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага». З наведеного вище можна зробити висновок про те, що майнові права виступають одним з об’єктів цивільного обігу, який відрізняється від речей, майна, об’єктів інтелектуальної власності. У статті 190 ЦК законодавець згадує про майнові права в контексті визначення майна (хоча, як показано вище, майно й майнові права повинні б позиціюватися як різні об’єкти): 

«1. Майном як особливим об’єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов’язки.

2. Майнові права є неспоживною річчю. Майнові права визнаються речовими правами». 

У підсумку майнові права з легкістю стають різновидом як майна (ширший термін), так і речі (вужчий), до того ж зізнаються речовими правами. Особливо збентежив останній момент юристів-практиків. У сучасному ЦК у гл. 30 зазначено кілька різновидів речових прав (право володіння; право користування (сервітут); правокористування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзіс); право забудови земельної ділянки (суперфіцій)), однак всі вони є правами на чуже майно. Як би там не було, ЦК через ототожнення майнових і речових прав встановив якусь правову даність, з якою нам, формально, не можна не рахуватися. Проте поки йдуть дискусії щодо абсурдності цієї «інновації», відсутність якого-небудь детально розробленого режиму правового регулювання згаданих «речових прав взагалі» (зокрема обмежень у частині їхнього обороту) дає змогу в практичній діяльності переносити цю ситуацію більш-менш безболісно, продовжуючи експлуатувати загальні норми ЦК, які допускають оборот майнових прав, речей (коли вже майнові права є речами), майна тощо. Майнові права (у згаданому вище вузькому змісті) є об’єктом цивільного обороту не тільки в чинність ст. 12 й 177 ЦК; такі операції, як купівля-продаж, оренда майнових прав, знаходять пряму регламентацію в тексті «особливої» частини ЦК. Так, ч. 2 ст. 656 ЦК встановлює таке: «Предметом договору купівлі-продажу можуть бути майнові права. До договору купівлі-продажу майнових прав застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не випливає зі змісту або характеру цих прав». Аналогічно ч. 2 ст. 760 ЦК встановлює, що предметом договору найму можуть бути майнові права. При всій (на перший погляд) незвичайності цієї норми вона відкриває обрії для розвитку цивільно-правового обороту взагалі й цивільного права (як інституту, що регулює оборот), зокрема. 

Цікаве також співвідношення понять нерухомості і майнових прав на нерухомість. Тотожність (або диференціація) цих понять має як цивільно-правове, так і податкове значення: ніхто не забув, що в 2004-2006 роках продаж нерухомості фізичними особами не обкладався податком на доходи фізичних осіб.

Треба визнати, що майнові права (хоча вони вже й визнані річчю, майном) ніде – ні в ЦК, ні в податковому законодавстві – не ототожнюються з нерухомістю як такі. До того ж іноді на речові права поширюється той же режим правового регулювання, що ... Читать дальше »