Жанр: вижити після сексу

Книги бізнесмена і письменника з Дніпропетровська Яна Валетова належать до літератури, яку на українських теренах загнали на маргінеси. Причина – в мові. Наш земляк пише трилери і фантастику більш звичною для нього російською, видається не лише вдома, а й у Росії, та досить нормально себе почуває в плані реалізованості. Але така, в тому числі – фінансова успішність діяльності письменника, який є громадянином України, сприймається в самій Україні як ворожа діяльність.

Правда, Ян Валетов дістає набагато менше критичних стріл: для цього в авангарді всіх російськомовних українських письменників давно перебуває Андрій Курков. Причина такого ігнору очевидна: письменник Валетов не ставить перед собою завдання інтегруватися в так звану «серйозну» літературу, чесно написавши і видавши 7 трилерів, авантюрно-пригодницьких та фантастично-футуристичних. Тоді як визнаний у Європі письменник Курков людьми, які називають себе українськими критиками, не сприймається саме через заявки на зразок «розумної» української книжки.

Так що комфорт письменника Яна Валетова очевидний: питомі українці не дражнять його тексти «не-літературою», бо просто… не читають. Навіть українська версія роману «Прицільна дальність», видана кілька років тому видавництвом «Факт», загубилася в нетрях їхньої серії «Exceptis excipiendis». Загубилася, бо «Факт» принципово не видає жанрової літератури, через те політичний трилер Валетова виглядав у «розумній» серії артефактом. Між іншим, даремно: адже цим романом письменник поповнив іншу неофіційну книжкову серію – цикл творів про Юлію Тимошенко. Зокрема, про чергову спробу вбити Юлю.

Роман «Прицільна дальність» увійшов до збірки під загальною назвою «Залишитися в живих» («Остаться в живых») і, скажу прямо, в порівнянні з однойменним трилером програє. Політика взагалі програє в порівнянні будь із чим. Скажу більше: «Залишитися в живих» так і проситься на екран, проте бюджету, здатного втілити цю історію в кіно, українські кіновиробники не скоро дочекаються.

Сюжет простий: троє авантюристів, двоє чоловіків і одна жінка, шукають у бухті неподалік Новоросійська затонулі скарби. Спеціальна морська термінологія, змішана з термінологію аквалангістів-дайверів, створює в читача безперечний ефект присутності і правдивості всього, що відбувається. Звісно ж, не обходиться в цій історії без конкурентів з числа місцевих служителів закону, які теж хочуть отримати коли не весь скарб, то, принаймні, відкусити найбільший шмат. Та ще й погода починає псуватися: шторм вносить свої корективи в плани авантюристів.

Але все ж таки найбільшої шкоди їм приніс секс. І ця тема, як на мене – єдина слабка ланка тексту. Звісно, сюжетом сексуальні страждання героїв цілком виправдані. Цинічна і надзвичайно слабка на передок Олена, мов та сорока-білобока, тому дала, тому дала, тому дала, а тому – не дала, через що плани чоловіків у результаті накрилися штормовим валом. Проте саме такий агресивний секс, саме така пильна увага до нього – риса, яка вирізняє літераторів, котрих у нас прийнято називати регіональними. Тобто, не мешканцями Києва чи на крайній випадок – Харкова.

Уже в четвертому (!) абзаці від початку історії ми читаємо: «Губатый… подняв голову, уткнулся взглядом прямо в Ленкину промежность», і далі цій привабливій, поза сумнівів, частині жіночого тіла присвячено ще кілька абзаців. Ні, я особисто не проти сексуальних сцен, особливо – в трилерах, тим більше – таких захоплюючих, як «Залишитися в живих». Але мимоволі складається враження, що далі в історії піде не про пошук скарбів, небезпечні пригоди, зраду і небезпечні критичні ситуації, а про ту саму «Ленкину промежность». Між іншим, анотація представляє Яна Валетові як аналог російського автора Олександра Бушкова. Так ось: їхній Бушков, попри всю популярність, теж є російським регіональним автором, бо живе далеко від Москви та Петербурга. І у романах Бушкова теж кидається в очі непомірна жереб`яча хтивість і героїв, і героїнь, і другорядних персонажів.

Єдине, що якось компенсує «абзаци про ЦЕ» - заявлений Яном Валетовим популярний жанр. Котрий вважається несерйозним і не вартим уваги українських критиків. Бо коли «про ЦЕ» пишуть Ірена Карпа, Олесь Ульяненко, Світлана Поваляєва, Степан Процюк чи Анатолій Дністровий або навіть Юрій Андрухович, описи людського статевого життя чи жіночих та чоловічих геніталій залежно від особистої симпатії так званого критика зараховуються або на «плюс» автору, або – в «мінус».

Андрій Кокотюха http://www.bukvoid.com.ua/criminal//2009/05/13/161545.html