Юридическая канцелярия Воскресенье, 18.11.2018, 19:35
[ Новые сообщения · Участники · Правила форума · Поиск · RSS ]
  • Страница 1 из 1
  • 1
Литературный клуб » ЛитКлуб » Интервью с писателями » Після «Сталінки» я зрозумів, що книжкою світ не зміниш (Интервью Олеся Ульяненко)
Після «Сталінки» я зрозумів, що книжкою світ не зміниш
AlexДата: Вторник, 15.09.2009, 11:27 | Сообщение # 1
Генерал-майор
Группа: Администраторы
Сообщений: 41
Репутация: 0
Статус: Offline
До живої зустрічі з Олесем Ульяненком я схилявся до думки, що вся історія з забороною його книжки - просто піар-хід. Однак під час розмови з письменником сумнівів не залишилося: він справді страшенно, майже хворобливо переживає через цю ситуацію.

Йому єдиному незручно було ставити не завжди адекватні питання інтернет-користувачів: він би їх просто не зрозумів. Олесь Ульяненко говорить серйозно і зболено.

- Різноманітні митці люблять розповідати, як вони з вами спілкувалися і проводили час. Якщо ви справді спілкуєтеся переважно з творчими людьми, то звідки ви знаєте тих людей, про яких пишете?

- Це велика помилка, я з митцями спілкуюся епізодично. Коли я пив горілку, то я любив її пити у старих совдепівських генделиках. Оскільки держава в повному розломі, то я часто ховаюся від людей, тим більше людей мистецтва. Я - не тусовочна людина, я, якщо так можна сказати, інтелігентна людина вулиці. А зараз мені цей гламур, тужур...

От колись казали - «проза», а зараз говорять - «текст». Що тоді будемо казати на Біблію? Це - теж текст, чи що це таке? Є література, а слова «текст» я не розумію. Колись модне було словечко - «міф», але воно відмерло, його вже так широко не застосовують.

Я, власне, намагаюся літературну мову схрестити з народною українською, щоб вона була центрована. Я сам збудовую каркас, потім його ламаю, а потім нарощую на ньому м´ясо. І тоді виходить дійсно жива картина. Я там іноді перестрашую, щоб людина розуміла, як це страшно, якщо так трапиться.

- Ви сказали, що спонукаєте читачів відчувати страх. Для чого це потрібно?

- Я показую, як не треба робити. Треба збільшити ці речі, щоб це стало видно. Я тут замість окулярів. У цьому тексті, який я читав, у кінці маленький янгол, Мусій його звати, він вповзає у пальці людей, і керує ними по житті, йому так здається. Він маленький, і все знає. Але книжку треба читати. Її треба читати подовгу. Я вважаю, скільки вона писалася - стільки і треба її читати, а не зразу, захльобом.

Йому єдиному незручно було ставити не завжди адекватні питання інтернет-користувачів: він би їх просто не зрозумів. Олесь Ульяненко говорить серйозно і зболено.

- Різноманітні митці люблять розповідати, як вони з вами спілкувалися і проводили час. Якщо ви справді спілкуєтеся переважно з творчими людьми, то звідки ви знаєте тих людей, про яких пишете?

- Це велика помилка, я з митцями спілкуюся епізодично. Коли я пив горілку, то я любив її пити у старих совдепівських генделиках. Оскільки держава в повному розломі, то я часто ховаюся від людей, тим більше людей мистецтва. Я - не тусовочна людина, я, якщо так можна сказати, інтелігентна людина вулиці. А зараз мені цей гламур, тужур...

От колись казали - «проза», а зараз говорять - «текст». Що тоді будемо казати на Біблію? Це - теж текст, чи що це таке? Є література, а слова «текст» я не розумію. Колись модне було словечко - «міф», але воно відмерло, його вже так широко не застосовують.

Я, власне, намагаюся літературну мову схрестити з народною українською, щоб вона була центрована. Я сам збудовую каркас, потім його ламаю, а потім нарощую на ньому м´ясо. І тоді виходить дійсно жива картина. Я там іноді перестрашую, щоб людина розуміла, як це страшно, якщо так трапиться.

- Ви сказали, що спонукаєте читачів відчувати страх. Для чого це потрібно?

- Я показую, як не треба робити. Треба збільшити ці речі, щоб це стало видно. Я тут замість окулярів. У цьому тексті, який я читав, у кінці маленький янгол, Мусій його звати, він вповзає у пальці людей, і керує ними по житті, йому так здається. Він маленький, і все знає. Але книжку треба читати. Її треба читати подовгу. Я вважаю, скільки вона писалася - стільки і треба її читати, а не зразу, захльобом.

Це нам принесло ХХ-ХХІ століття, принесла глобалізація. Перша книжка, головна - це Біблія, Євангеліє. І не те, що там написано, а дух, який звідти іде. І коли мені кажуть, що плащаниця - це підробка, то нехай буде підробка, але люди вірять. Саме основне - віра.

Ікони як робилися раніше? Їх робили майстри, і вони намолювалися, віками намолювалися. І тут прикро так, що політика перед виборами стала влазити в літературу. До того їй якось байдуже було, а зараз - незрозуміло, що це. Піар? Для цього вони використовують Національний комітет по захисту моралі, де половина алкоголіків, і взагалі сміттярів, які не бачили текстів.

- Скільки зрештою вдалося зібрати грошей на адвоката (у справі про заборону книжки Ульяненка «Жінка його мрії»)?

- Євгенія Чуприна, товаришка Олеся Ульяненка: Назбирав тоді Жадан 700 гривень, іще дав 5 тисяч журнал «Шо». Але адвокати відмовлялися від цієї справи, бо казали, що це - велика купа лайна, цей закон про мораль. Правда, знайшовся один адвокат, який займається цими справами, і він за дуже невеликий гонорар, який пішов на всякі адміністративні витрати, працює, і того, що в нас є, вистачає. І якщо і треба буде гроші збирати, то тільки на лікування Олеся, бо він дуже це вразливо сприймає.

Питання з залу: Скільки примірників «Жінки його мрії» встигли продати? Куди діли решту?

- Продалося 5 тисяч примірників, а потім мою презентацію заборонили, не попередивши. Комісія повинна була протягом місяця вирішити, чи це порнографія, чи ні. Вони протримали цей місяць, книжка уже була пропіарена. Дехто каже, що примірники чекають того часу, коли ми переможемо в суді. Якщо переможемо.

Виола : чи є один певний меседж у вашій творчості? Ідея, яку хочеться говорити різними стилями, різними жанрами, різними сюжетами, різними засобами...

- Власне, що? Слово саме. Коли я був іще молодий і пісяв у штанці, думав літературою щось змінити. Але після моєї «Сталінки» я зрозумів, що книжкою світ не зміниш, і людину не зміниш. ЇЇ треба сприймать такою, якою вона є. Але слово - це основа, на якій лежить Біблія.

Питання з залу: Уявіть собі, що всі ці історії з судом закінчилися, і вам після того пропонують заборонити все, що вам хочеться заборонити у мистецтві. Що би ви заборонили?

- Я б напився. Розумієте, влада - дуже тяжка, і той, хто це зробив - він сам перелякався. Він ніде не з´являється, употів, бідний, лікується... Влада - це таке, як наркотик, якщо раз попробував - то ти з того не скочиш.

Инга : Не кажется ли Вам время от времени, что все усилия тщетны и литература - знанятие такое, скажем, - вышивание бисером в полной пустоте?

- Та я люблю бісер, феньки. Все має бути в цьому житті. Давайте заборонимо всю літературу, будуть марширувати нацики, і робити клозети з хат наших.

Оля : А що ви любите? тобто - які хороші речі: квіти, діток, котів, собак, свічки, грозу, ліс? (і інше таке)

- Жінок і кішок. У мене є кішка Бузька, нахальна така, як я.

Оля : А як там на Гуляй-полі було в цьому році? Ви ж активний учасник цього заходу?!

- Ні, я перестав. Першого разу це справді був поштовх такий добрий, але з другого «Гуляйполя» я на середині втік на Азовське море купатися, на третє я взагалі не поїхав.

Для мене це тепер взагалі - шоу-бізнес, туди почали підтягуватися люди, які казали, що Махно - кокаїніст-убійца, а тут зразу полізли на таку акцію. Махно є Махно. От я цілий день думав про Івасюка. Тому що як тільки починаються вибори - починається відкопування мертвих людей. Махна, Івасюка... - Ви кілька разів висловлювалися на підтримку анархічної ідеї. Як ви її сприймаєте?

- Анархізм сприймається так, що господін Кропоткін кидав бомби. Анархісти не кидали бомби, анархізм - це козацтво, громада. Вибрали гетьмана, обмазали голову гімном - все, він - гетьман.

- Якби суспільство було готове, ви би могли якось очолити анархічний рух?

- Як же ж воно буде готове? Ви ж бачите, скоро вже буде рік, як ми судимося з цієї комісією по моралі. І до мене підходить Костицький і каже: я ж чиновник, я ж не можу відкласти позов. Кажу: дядьку, який позов? Я на тебе подав позов! Це ж кацапський принцип - перекладати зі здорової голови на хвору.

Федір Мизхайлович: 1. Чому Ваші твори настільки подібні?

- Ну так стиль є ж у автора! Це навіть смішно... Чому дві корови подібні одна на одну.

Федір Мизхайлович: 2. Яка у Вас освіта?

- Господь Бог - моя освіта.

Енді: Пане Олесе, порнографія ще буде?..

- Розумієте, закон про порнографію - це намордник, коли людину можна взяти за карк і посадити в тюрягу. А порнографію в Україні ви чим більше будете ховати, тим більше діти будуть тягнутися до цього. Їм і так тяжко. Це вже перевірено і в Америці, і скрізь.

Питання з залу: У вас останнім часом були розмови з політиками?

- Та підходять різні. Але вони в основному питають, як написати книжку. Кажу: ти зі своїми статками міг би на Марсі яблука вирощувать. А йому хочеться буть і начальником, і властітєлєм дум.

Serafim: Про що Ваша наступна книга?

- Я зачитував уривок. Це роман «Пророк», він загалом у роботі ще. Чоловіка дістало оце бісівство, що навколо твориться, він сідає на «харлєй», і їде по Україні пророцтвувать. Там дуже цікава книжка, якщо здоров´я дасть, то я напишу її. Там усі бандити Києва та Одеси, всі легенди намішано.

- Тобто, реальні бандити?

- Так, тільки мертві.

- Боїтеся, що знайдуть?

- Та... І легко!

Галя: А це правда, що ви алкоголік?

- Ні. Я з весни точно не п´ю, а до того пив малими дозами. Є люди, які розповідають: я з Ульяненком бухав. А він - не бухав?! Ульяненко блював! А ти не блював? А ти що робив при цьому?

- Що вам по життю найбільше заважає писати?

- Воно завжди щось буде, коли сідаєш за серйозну роботу. Як гриби, вискакують якісь негаразди. То грошей не вистачає, то ще чогось... І всі ці бісики скачуть коло тебе.

Писати - це тяжка праця. Чому всі письменники п´ють? Бо ти віддаєш кайф, грубо кажучи, тексту, і він повинен бути поповнений. Тому хто наркотики вживає, хто п´є.

Оці мої пальці - це слід від моєї роботи (показує перебинтовані пальці).

- Як це з ними сталося?

- Та як сталося? Це нерви все!

Источник:

http://bookvoid.com.ua/digest/2009/09/13/211328.html

 
Литературный клуб » ЛитКлуб » Интервью с писателями » Після «Сталінки» я зрозумів, що книжкою світ не зміниш (Интервью Олеся Ульяненко)
  • Страница 1 из 1
  • 1
Поиск:


Copyright MyCorp © 2018
Писатель Александр Ковалевский
© Перепечатка материалов сайта "Юридическая канцелярия" в полном или сокращенном виде только с письменного разрешения редакции. Для интернет-изданий - без ограничений, при обязательном условии указания полного имени адреса нашего ресурса http://uyrist.at.ua/ Связь с редакцией - uyrist1@ukr.net Писатель Александр Ковалевский Заработай на своем сайте каталог сайтов Rambler's Top100