Останнім часом багато негативних висловів звучить на адресу законодавчих новел і підзаконних експромтів, що стосуються транспортних засобів і їхніх власників. Спочатку були нововведення щодо посилення відповідальності за порушення правил дорожнього руху, які, треба відзначити, наші співвітчизники прийняли належним чином. А далі як прорвало, немов законодавці та КМУ вирішили відігратися на автовласниках за всі незгоди в державі й діри в бюджеті. До високих штрафів додалися тимчасові реєстраційні талони та непомірні податки з власників транспортних засобів. Завдяки мужності й самовідданості вітчизняних автоаматорів, одне з двох останніх питань довелося відмінити, а друге переглянути на законодавчому рівні. Але це далеко не повний перелік існуючих проблем, які не врегульовані чинним законодавством і не вписуються в правову концепцію держави.
У практичній діяльності виникає немало питань, пов'язаних з передачею транспортних засобів у користування іншим особам. Така популярна серед населення модель, як передача транспортного засобу за довіреністю, тягне за собою неврегульоване чинним законодавством коло питань і правову плутанину. Надавши іншій особі транспортний засіб на будь-якій правовій підставі, за винятком договору купівлі-продажу, власник, як і раніше, несе відповідальність за предмет власності. Добре, коли автомобіль застрахований і весь тягар відшкодування шкоди лягає на страхову компанію, а якщо ні?
На законодавчому рівні передбачено, що передача транспортного засобу може здійснюватися на підставі багатьох документів, що мають різну форму (нотаріальних, документів ДАІ (відмітка в техпаспорті), ін.). Тим більше що в чинному законодавстві взагалі не розроблена тема співвідношення понять «користування», «експлуатація» і «управління» стосовно транспортних засобів. Немає ясності в питаннях об'єму прав і обов'язків у разі потреби відшкодування шкоди, заподіяної з вини водія третім особам.
Отже, поважаний читач, необхідно почати з питання тотожності понять управління, користування й експлуатації транспортного засобу. Питання це актуальне і неоднозначний, тим більше, як вже відзначалось, чіткого визначення цих понять у чинному законодавстві немає.
У загальноприйнятому розумінні управління транспортним засобом – це безпосередня дія фізичної особи на цей транспортний засіб з метою встановлення або зміни в даний момент швидкості та напрямку руху.
Експлуатація транспортного засобу – це комплекс заходів, спрямованих на забезпечення можливості виконання транспортних функцій цього транспортного засобу, у тому числі визначення часу та маршрутів руху, забезпечення зберігання, технічного обслуговування та ремонту, підбір осіб, що керують транспортним засобом, тощо.
Користування транспортним засобом – це безпосереднє використовування у своїх інтересах транспортної функції цього засобу.
Разом з тим для фізичної особи можливість користування транспортним засобом особисто (через право власності або іншого договору) нерозривно пов'язана з можливістю управління цим транспортним засобом, оскільки зобов'язати її передавати управління іншій особі ніхто не може, і жоден законодавчий акт цього не передбачає. Хоча й не позбавляє її цього права.
Виходячи з вищенаведеного, управління, експлуатація та користування транспортним засобом можуть здійснюватися як однією і тією ж особою, так і різними особами (як власниками транспортного засобу, так і іншими). Як правило, або всі, або частина цих дій здійснюються однією особою. Проте цілком можливо уявити ситуацію, коли власник транспортного засобу передає його в експлуатацію іншій особі, яка, своєю чергою, передала управління іншому водію і надає транспортний засіб з водієм в користування третій особі. Це одна з найпоширеніших комбінацій експлуатації транспортного засобу, проте існують й інші варіанти, наприклад, довіреність.
Найпоширенішим випадком передачі транспортного засобу іншій особі у вітчизняній практиці є довіреність. Відповідно до ст. 244 ЦК представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Представництво за довіреністю може ґрунтуватися на акті органу юридичної особи. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі. З довіреністю при передачі транспортного засобу пов'язана більшість помилок і необґрунтованих думок, причому як серед пересічних громадян, так і серед професійних юристів. Частіше за все довіреність видається для підтвердження повноважень добровільного представництва. Проте якщо саме добровільне представництво має в основі договір між тим, хто представляється, і представником, то видача довіреності за своєю юридичною природою є односторонньою операцією. Іншими словами, для видачі довіреності та набрання нею юридичної сили не вимагається згода представника.
На відміну від договору, що регулює внутрішні відносини між представником і тим, хто представляється, довіреність покликана забезпечити зовнішній ефект представництва, а саме встановити правовий зв'язок між особою, що представляється, і третьою особою за допомогою дій представника. Знайомлячись з довіреністю третіх осіб, яким вона, власне, й адресується, дізнаються, які повноваження має представник.
Будь-які правочини й інші юридичні дії, здійснені представником у рамках наданих йому повноважень, носять обов'язковий характер. Зокрема, той, хто представляється, не може відмовитися від виконання укладеного на підставі довіреності договору, посилаючись на те, що представник порушив укладений між ними договір про представництво, наприклад відступив від даних йому вказівок, якщо тільки вони не були чітко відображені не лише в договорі, але й у довіреності. Іншими словами, у разі розбіжності між договором, що визначає внутрішні відносини довірителя та представника, і виданою представнику довіреністю права й обов'язки особи, що представляється, випливають із правочинів, здійснених представником з третіми особами, визначаються повноваженнями, зафіксованими в довіреності, а не в договорі про представництво (наприклад, у договорі доручення).
Специфіку різних випадків передачі управління, володіння або користування транспортним засобом обов'язково повинні враховувати водії та власники транспортних засобів – як при визначенні того, на підставі якого документа це робилося, при виникненні такої необхідності, так і при оцінці перспектив пред'явлення позову про відшкодування шкоди, заподіяної в разі створення ДТП, тій або іншій особі.
До речі…
Генеральна довіреність
Помилкова думка пов'язана з генеральною довіреністю. Багато хто вважає, що видана генеральна довіреність передбачає розпорядження транспортним засобом і означає перехід права власності на нього. Насправді згідно з усе тією ж ст. 244 ЦК довіреність свідчить про наявність зовсім інших правовідносин, а саме представництва. При цьому ст. 248 ЦК передбачає цілий ряд випадків припинення представництва за дорученням, а ст. 249 ЦК передбачає право особи, що видала довіреність, у будь-який момент її відмінити. Тобто такі правовідносини мають підкреслений тимчасовий характер, існують тільки з волі та до відміни свого волевиявлення однією зі сторін, що, звісно, докорінно відрізняється від відносин власності. Тому «продаж за дорученням» породжує величезну кількість конфліктів, захистити учасників яких, особливо покупця, часто неможливо. Проблема виникає з оформленням взаємостосунків сторін, часто абсолютно відмінних від тих, що передбачені законодавцем.
На практиці широко поширена видача довіреностей на здійснення найрізноманітніших дій, які самі по собі не є правочинами. Такими діями можуть бути представництво інтересів у суді або в інших органах, зняття або постановка на облік транспортного засобу, але не здійснення операції з цим транспортним засобом. Наприклад, видача довіреностей на постановку на облік широко практикується при оформленні автомобіля співробітниками автосалонів, коли саму операцію покупець здійснює особисто. Або передача чи отримання грошових сум, матеріальних цінностей. Такі довіреності визнають цілком законними і при вирішенні різних суперечок у судах. Таким чином, немає правових підстав для того, щоб виключити управління транспортними засобами з числа дій, на які може бути видана довіреність.
